Д.М. Дудко

Статтю присвячено інтерпретації наскального рельєфу, відкритого 1883р. В.Б. Антоновичем біля с. Буша на Подністров’ї.

Вже понад століття у вітчизняній науці дискутується питання щодо датування і семантики наскального рельєфу, відкритого 1883 р. В.Б. Антоновичем біля с. Буша на Подністров'ї. Одні дослідники вважають його слов'янською язичницькою пам'яткою давньоруських або ще раніших часів, інші — пізньосередньовічною християнською¹.

Рельєф зображує людину (скоріше жінку), що молиться навколішки перед деревом, на якому сидить півень; за спиною людини на невеликому пагорбі — олень. Жодних суто християнських мотивів тут немає. О.О. Формозов зіставляв сюжет рельєфу то з псалмом 41,2 (“Им же образом желает елень на источники водныя, аще желает душа моя к тебе, Боже”, то з легендою про святого Остафія Плакіду, що зустрів на полюванні чудесного оленя з хрестом між рогами². Проте олень на рельєфі не має жодних символів на голові і не прагне ні до яких джерел. А людина — неозброєний мисливець і молиться не оленеві (як Плакіда) і не християнському Богові, а дереву.

На думку В.В. Березяка, рельєф зображує Басю (Бушу) — єдину вцілілу мешканку знищеного татарами містечка, яка молиться за загиблих земляків. Сухе дерево і півень є символами (язичницькими) смерті, а жінка і олень — життя і сонця³. Ця інтерпретація (скоріше язичницька, ніж християнська) ґрунтується, однак, головним чином на “реконструкції” дослідником напису в рамці в горішній частині рельєфу. “Реконструкція” — суто аматорська (автор — інженер за фахом) і не підкріплена кваліфікованим філологічним та епіграфічним аналізами.

Інтерпретації рельєфу в християнському дусі, отже, не відзначаються доказовістю. Археологічні ж дослідження В.М. Даниленка та І.С. Винокура довели, що культова діяльність, пов'язана з рельєфом, розпочалась ще за черняхівської епохи (II-V ст.) і продовжувалась у ранньосередньовічні та давньоруські часи; у XVI-XVII ст. давнє святилище використовували католицькі ченці⁴. Таким чином, при розкритті семантики рельєфу є всі підстави звертатись насамперед до слов'янських язичницьких уявлень.

Дерево на рельєфі — не дерево смерті (як гадає В.В. Березяк), а дерево життя. Ромб з гілкою, що росте з нього, в горішній частині дерева — не що інше, як “ромб з гачками” (пророслий ромб), загальноземлеробський символ родючої землі та її богині⁵. На східнослов'янських вишивках у вигляді ромба, що процвів, зображується верхівка дерева або голова богині⁶. Взагалі дерево життя і богині родючості — образи взаємозамінні⁷. На тих же вишивках птахи звичайно сидять на гілках дерева або на піднятих вгору руках богині, біля дерева або богині стоять тварини (зокрема олені ⁸) та люди-адоранти (чоловіки-вершники або жінки). На антських фібулах VII ст. голови птахів та копитних тварин виростають просто з рук богині. При цьому всі — птахи, тварини, люди — звернені головами до богині або стовбура дерева. Велика Богиня (Лада, Мокош, Мати Сира Земля) виступає, таким чином, як володарка життя в усіх його проявах, як універсальне джерело плодючості.

Рельєф також має виразну солярну семантику. Півень і олень у слов'янській міфології — солярні образи⁹. Ромб російської вишивальниці називали “кругом” — колом, сонце ж східні слов'яни уявляли собі саме колом (колесом), а також жінкою ¹⁰. На в'ятицьких скроневих кільцях XII-XIII ст. двоє коней фланкують стовпчик, увінчаний колом, в аналогічній же композиції із Залахтов'я на зламі Х ст. стовпчик увінчано ромбом, а фігури коней і стовпчик вкрито солярними знаками¹¹.

Деякі уявлення, відображені на рельєфі, властиві не лише слов'янам. Олені перед священним деревом (під корінням якого — зображення жінки) фігурують на відомій сарматській діадемі з Новочеркаського скарбу, а в “Молодшій Едді” олені об'їдають світове дерево іггдразиль¹². У рамках черняхівської культури (з якою, ймовірно, і пов'язане виникнення рельєфу) слов'яни співіснували з сарматами і германцями-готами.

Таким чином, бушський рельєф можна пов'язувати з слов'янським культом Великої Богині життя, плодючості і сонця. Слід, проте, зазначити, що для “чина” цієї богині більш характерна трьохчастна структура: двоє птахів, коней, адорантів тощо по обидва боки богині або дерева. Однак у багатьох випадках богиню чи дерево може супроводжувати (нерідко саме справа, як на рельєфі) один супутник (чоловік, вершник, лев, птах та ін.); такі композиції відомі у скіфів і слов'ян (на вишивках і Збруцькому ідолі)¹³. Зокрема, на вишивці з Каргопольського повіту справа від дерева стоять людина, птах і лев¹⁴. Не виключено все ж, що ліву, симетричну частину рельєфу було знищено. В.М. Даниленко вважав, що на “вівтарній” стіні святилища були зображення богів, збиті ченцями.

1Винокур І.С. Дослідження Бушського скельного комплексу // Археологія. — 1994. — № 3. — С. 122; Березяк В.В. Бушанський скельний рельєф // Археологія. — 1994. — № 3. — С. 113.

2 Формозов А.А. О наскальном рельєфе близ с. Буша в Поднестровье // СА. - 1968. — №2. — С. 109; Його ж. Еще раз о наскальном рельєфе у с. Буша в Поднестровье // Археологія.— 1994. — № 3. — С. 137.

¹ Березяк В.В. Вказ праця.

4 Винокур І.С. Вказ. праця.

5 Амброз А. К. Раннеземледельческий культовый символ (“ромб с крючками” // СА. — 1965. — № 3; Рыбаков Б.А. Язичество древних славян. — М., 1981. — С. 41-51, 86-94.

6 Маслова Г.С. Орнамент русской народной вышивки как историко-этнографический источник. — М., 1978. — Рис. 8, 10, 13, о, г, 28, а-г, з, 31, б та ін.

7 ТопоровВ.Н. Древо жизни // Мифы народов мира. — М., 1991. — Т. 2. — С. 397; Городцов В.А. Дако-сарматские религиозные элементы в русском народном творчестве // Тр. ГИМ. — 1926. — Вып. 1. — С. 12, 24.

8 Маслова Г.С. Вказ. праця. — Рис. 28, 78, а.

9 Афанасьев А.Н. Поэтические воззрения славян на природу. — М., 1865. — Т. 1. — С. 638—640; Маслова Г.С. Вказ. праця. — С. 164—165.

10 Маслова Г.С. Вказ. праця. — С. 166—167.

11 Рыбаков Б.А. Древние злементы в русском народном творчестве (женское божество и всадники) // СЗ. — 1948. — № 1. — С. 100—103.

12 Толстой Й., Кондаков Н. Русские древности в памятниках искусства. — СПб., 1890. — Вып. 3. — Рис. 153—153; Афанасьев А.Н. Вказ. праця. — С. 641.

13 Городцов В.А. Вказ. праця; РыбаковБ.А. Древние элементы.... — С. 99—100; Маслова Г.С. Вказ. праця. — Рис. 2, б, 13, г, 32, б, 40, б та ін.

14 Маслова Г.С. Вказ. праця. — Рис. 40, б.

15 Строєва А. Знахідка в Буші // Рад. Україна. — 20.08.1966.

В кратком историографическом очерке анализируется дискуссия в отечественной литературе относительно датировки и семантического значения наскального рельефа, открытого в 1883 р. В.Б. Антоновичем возле с. Буша в Поднестровье. Представляется наиболее вероятным интерпретировать данное изображение как славянскую языческую Великую Богиню жизни, плодородия и солнца.

АРХЕОЛОГІЯ, 2001. – № 3. – С. 66-68